|
Вперше за 20 років 7 травня у Борисполі відбувся обласний тур фестивалю юних пожежників. Серед 13 командучасників не менш яскравою була і команда Іванківської ЗОШ ІІІІ ступенів №1 у складі старшокласників Лучка Романа, Толочина Євгена, Грасмана Максима, Демидюк Ольги, Коваль Тетяни та автора цих рядків. До виступу нас готували заступник директора з НВР Т.М. Пилипенко та педагогорганізатор Л.В. Кузьміна. А для того, щоб ми впевнено тримались на сцені, вміло рухалися, з нами працювала керівник хореографічної студії «Верес» Тетяна Іванівна Устименко зі своїми вихованцями Анастасією Ступак, Юлею Устименко, Ірою Новгородською, Валерією Борка. КВК – це завжди фейєрверк гумору, корисних порад і незабутніх вражень. Але цього разу учасники мали й почесну місію – донести глядачам у гумористичній формі факти про небезпеку пожеж та зухвалого поводження з електричними приладами, легкозаймистими речовинами. Перемогу здобула команда з Борисполя. Але наше «Палаюче серце» отримало не менш важливу відзнаку. Адже вперше за 20 років команда Іванківського району взяла участь в обласному етапі даного заходу. Як заохочувальний подарунок, ми отримали магнітофон від відділу ДСНС Іванкова. Хочеться вірити, що набуті знання нам ніколи не доведеться застосовувати у реальному житті. Карина Борзаківська, учениця 11А класу Іванківської ЗОШ ІІІІ ступенів №1. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
21 травня 2014
|
“ТРІУМФ” З УСПІХОМ – НА ДТРК “УТР” На сторінках нашої газети ми вже розповідали про участь вихованців вокальної студії «Тріумф» у Всеукраїнському телевізійному дитячому конкурсі «Крок до зірок», що є одним з найпотужніших проектів Міжнародного благодійного фонду 'Обдаровані діти України'. Його президент – ректор Київського національного університету культури, народний артист України Михайло Поплавський. Саме він, як голова журі, при підбитті підсумків конкурсу зазначив, що юні іванківці показали високий вокальний та артистичний рівень і достойно представили Іванківський район. |
15 травня 2014
|
Урок мужності Наслідки Чорнобильської катастрофи могли бути набагато страшнішими, якби не самовідданість людей, що першими прибули до місця вибуху. Ціною життя та здоров’я пожежників було врятовано інші блоки ЧАЕС, Київ, Україну, всіх нас та інші країни. Із 28 пожежників шестеро загинули. Так вони увійшли в безсмертя. Для сучасних дітей Чорнобильська трагедія стала частиною новітньої історії України. Всі сущі на цій землі повинні знати й пам’ятати тих, хто врятував нас. Тому працівники Центральної районної бібліотеки Наталя Олещенко та Тетяна Мирошніченко провели урок мужності «Чорнобиль – скорбота пам’яті людської» для учнів 8-9 та 11 класів Іванківського районного ліцею. Зінаїда Лосєва, бібліотекар 1ї категорії відділу обслуговування ЦРБ. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
15 травня 2014
|
ДІТИ БЕЗ ДИТИНСТВА Сьогоднішнього дня дочекалося зовсім небагато тих, хто захищав нашу Батьківщину в роки Другої світової війни. Переважна більшість ветеранів Великої Вітчизняної вже відійшла у вічність, тому данину шани і вдячності їм віддаємо посмертно. Між тим, навіть ті далекі роки – й нині в серцях багатьох теперішніх громадян похилого віку. Офіційно вони мають статус дітей війни. Та за фактично прожитими бідами – мало не на рівні з дорослими. Бо разом зі старшими переживали воєнні дії, окупацію, холод і голод. Вони не мали дитинства, бо разом з дорослими рили окопи для оборони своїх населених пунктів, нарівні зі старшими, або замість них, тяжко працювали в сільському господарстві, були зв’язківцями, “вухами” й “очима” для підпільників, партизанів, відновлювали зруйноване післявоєнне господарство, розбудовували свою державу. …Вранішній гуркіт підняв на ноги мало не всіх сільчан, які жили на околиці села Термахівка, ближчій до Малина. Попервах мало хто розумів, звідки він долинає, та перегодом гуркотливий чіткий звук гарно чувся з боку малинської дороги. Незабаром звідтіля з’явилась колона автомобілів, за ними – мотоцикли, їздові на конях, які були запряжені у вози чи тягнули за собою габаритні вантажі, які зовні мали вигляд великих ящиків. Вся колона попрямувала в центр села. Там зупинились. З усього транспорту почали виходити вояки. Вони говорили іншою мовою, чим приводили в трепет усіх місцевих жителів, проте викликали неабиякий інтерес у дітей. Це були фашистські окупанти, які у 41му зайняли село. Розмістилися переважно в центрі, де знаходились клуб, школа, сільська рада, та на колгоспному обійсті. З їхнім приходом люди немов принишкли. Старші намагались триматися подалі окупантів, так наказували робити і дітям. Фашисти хат не займали, та все ж одразу почали наводити порядки на свій лад. Перш за все, вибрали старосту, взяли в штаб деяких місцевих жителів і почали збирати в селі провіант. Забирали хліб, овочі, молокопродукти. А, бувало, зайдуть до якогось обійстя впорожні, а вийшовши – тягнуть за собою під плач господарів вгодоване порося чи теля. – Ганно, іди підсоби трохи, – сказав Аніфат своїй дружині, насипаючи відрами пшеницю у мішок. Мовчки пересипали, потім переклали на грабарку, в яку вже був запряжений кінь. (Це зерно – контрактація, яку фашисти наклали на кожну сотку посіяної термахівчанами озимини, – треба було відвезти до складу окупантів, який вони організували в клубі). – Я поїхав. Дай, Бог, повернутися назад… Ганна зайшла до хати. Вловила на собі запитальний погляд старшої доньки Насті, потім обвела поглядом молодших Олю, Оксєню, Івана. Подумки знову повернулася до чоловіка. Як він там? Вмить неначе побачила його перед собою: високого, статного, як йде, кульгає на ногу. Травмував він її ще замолоду. Зважаючи на таку ваду, Аніфата не забрали на фронт. Та хоча б тут не зачепили... Робота все не ладилась за хвилюваннями. Хоча треба було й корову погодувати, бо мало хто тепер на випас худобу виганяв, іншу живність приглянути, городу лад дати. Мимоволі згадалось, як напередодні окупації до хати смерком зайшла сусідка Явдоха. Прийшла за порадою. Чоловік її був головою колгоспу. Про початок війни отримав звістку з району. Надумав евакуюватись разом з дружиною та дітьми. «Дивись, Явдохо. В цій справі я тобі не порадник», – сказала Ганна. Сусід Данило таки поїхав. Сама ж Явдоха залишилась у селі. Хоча кілька чоловік таки виїхали до приходу фашистів. Зокрема, й секретар сільської ради єврей Хаїм. Натомість, поверталися із Грабарки, куди їздили на заробітки, багато односельчан. В них Аніфат придбав кобилку, додавши до плати чоботи, які майстерно шив власноруч… Думки перервало фиркання коня. Й жінка побачила свого чоловіка. Окупанти вже вдруге відправляли молодь до Німеччини. Попередньо провели її перепис, про мету якого спочатку ніхто не здогадувався. У другий набір потрапила і Ганнина сестра Марія. Тепер в селі залишились тільки підлітки і діти. Та й тих разом з жінками фашисти раз по раз гнали рити окопи. При цім особливо не церемонились: хто зупинявся – батогом по спині… Минули 41-й рік, 42-й. Настала осінь 43-го. Сільчани вже зібрали з городів урожай, коли фашистів почали витісняти радянські війська. Ганна з дітьми була в хаті. Якраз виймала з печі свіжовипечені паляниці, як в хату з городу вскочили троє німців. Чорні, темні після боїв, зі зброєю в руках вони кинулися було до жінки. Та завбачивши хліб, почали похапцем його їсти, з лави хапали гладишки з молоком. Потому вискочили з хати. За цим з вулиці почали долинати все більший гул та стрілянина. Вийшовши надвір, Ганна побачила, як односельці з худобою поспішали до лісу. Швидко повернулася до хати й застала в ній Аніфата. «Що робитимемо?!» – мало не закричала до нього. – Треба заховати коня, щоб було як землю обробляти, – швидко відказав чоловік. – Настя, сідай на коня, – наказав він старшій доньці, – і здоганяй людей. За кілька хвилин дівча вже було на покосі. Утримуючи на собі одягнутий наспіх материн кожух, спочатку їхала помалу за настановою батьків, потім – галопом і, врешті, – риссю. Ледве наздогнала через кущі односельчан. Всі зупинились біля трьох болітець. Настя й собі прив’язала коня до сосни. Присіла. Кінь опустив їй голову на плече. А кулі, чути, так і свистять... За ніч ніхто й ока не зімкнув. Наступного дня дівчинку відправили у розвідку в село. «Будеш йти кущами, гарно прислухайся. А як вийдеш з них, тільки повзи, бо інакше тебе не буде…», – наказали їй. Вона так і зробила. Вже біля городів тільки підняла голову, як зверху одразу просвистіла куля... Та якось пробралася до хати. – Моя донечко! – радо зустріла її мати. – Краще б ти була біля нас: моє серце мало не розірвалося! Батько пішов дивитися корову – вона в березнику. А ми давай сходимо за Оксєньою та Іваном: вони сховалися у лозі під містком за селом. Не встигли вони вийти за останню хату, як знову почалася стрілянина. Перечекали. Піднялися – знов те ж. Мусили повернутися до найближчого обійстя й заховатися у погребі, де вже було чимало сільчан. Швидко потому між шпар стало видно танк. Він їхав прямо на погріб. Добре, що зачепив його тільки краєм. Зупинився. З нього вийшов німець. Назустріч йому з погреба кинулася, як могла, зважаючи на свій вік, баба Власиха. Плакала й мало не навколішках просила, показуючи на погріб: «Ой, гут, гут! Кіндер, кіндер…». Він завернув і поїхав на малинську дорогу. Відступаючи, окупанти спалили клуб, в якому знаходився їхній склад. Згоріло трохи хат. Радянські війська взяли Малин. По селах знов почався набір бійців – не по роках, а тих, хто ще трохи міцніший залишився. Останніх на три дні відправили на навчання в Бородянку, потім – на фронт. Це вже було перед зимою. Навесні 44-го в селі стали організовувати колгосп. Робочих рук не вистачало, адже в селі залишились тільки старі, хворі, діти (практично в кожній хаті по 4-5) та вдови, вдови… Хіба що хто поранений повернувся. Прийшов голова колгоспу й до Аніфата. Загадав вести коня з усім інвентарем на колгоспний двір. Той погодився. Тільки попросив спершу свій город хоч трохи виорати, щоб ячмінь посіяти та сім’ю годувати. Коли зробив, зібрав на воза борони, плуг, посадив найстаршу Настю та й поїхав на колгоспний двір. Додому поверталися пішки й зі сльозами... Починалася весна – особливо важлива пора для сільського господарства. Тож на поле вийшли працювати навіть діти: всі, хто мав 10 років, були й молодші. Заступами перекопували землю. За ними йшли жінки і сіяли ячмінь, який попередньо зібрали потроху з усього миру. За всіма йшла ще одна жінка – теж вдова. Її батько у війну змайстрував грабарку (воза) для корови, борони, плуг, навчив тим користуватись. Освоєну науку жінка застосувала в колгоспі: за сіячами волочила землю боронами, які тягнула корова. Трудились важко, та щиро вірили у краще майбуття... Ці спогади не раз розповідала нам, своїм внукам, наша бабуся, жителька с. Термахівка Анастасія Аніфатівна Кравченко. Згадувала про своїх батьків, які, зважаючи на перенесені біди, передчасно пішли з життя, про загибель трьох батькових братів, багатьох родичів та інших односельців, які так і не повернулися з війни. В черговий раз переповідала все, коли в нашій країні ось-ось, здається, ось-ось розпочнуться військові дії, які – вона знає! – завжди несуть з собою людські втрати, горе і біль. – Якби сучасні керманичі бачили те, що пережило наше покоління, – каже вона, – вони б ніколи не допустили війни... Галина ПАРХОМЕНКО. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
7 травня 2014
|
«Від бісеру цвіту – веселково по світу» Під такою назвою нещодавно в актовому залі Іванківського районного центру дитячої та юнацької творчості відбулася виставка-звіт робіт вихованців гуртка бісероплетіння, на якій керівник гуртка Олена Россоха презентувала результати багаторічної роботи з вихованцями. Людина завжди прагнула прикрасити свій побут і свій одяг. Різні матеріали і техніки розкривали перед нею широкі можливості для самовираження. Хтось уподобав вишивку, інший – витинанку. Когось підкорила майстерність малювання, іншого – ліплення із глини. Але дивовижне мистецтво бісероплетіння поєднало в собі майстерність малювати і вишивати, створювати об’ємні форми і працювати з великими художніми площинами… Головними діючими особами на виставці були гуртківці, які навчаються тут нині і продовжують відкривати для себе чарівний світ бісероплетіння. Також у залі були присутні випускники минулих років – вони допомагали проводити майстер-класи. З великим захопленням діти, батьки, колеги слухали розповідь про рукотворну красу, яка стимулює до творчості, до нових планів та ідей, глибше ознайомились з досягненнями вихованців гуртка, які неодноразово ставали переможцями обласних, Всеукраїнських виставок та конкурсів. Наталія ХАРИТОНОВА, методист Іванківського ЦДЮТ Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
5 травня 2014
|
ЗА ХВІСТ “ЖАРПТИЦІ” СХОПИЛИ УДАЧУ Успіхи вихованців завжди радують їхніх наставників. Час від часу мають таку можливість і спеціалісти творчих майстерень та гуртків різного спрямування, що діють на базі районного Центру дитячої та юнацької творчості. Тим більше, що гуртківці постійно представляють свої доробки на конкурси різних рівнів. Ось і нещодавно було підбито підсумки обласного етапу Всеукраїнської виставкиконкурсу науковотехнічної творчості учнівської молоді «Наш пошук і творчість – тобі, Україно!». Він проходив на базі Станції юних техніків у місті Біла Церква, куди було відправлено до півсотні робіт із позашкільних та загальноосвітніх навчальних закладів майже двадцяти районів і кількох міст обласного підпорядкування. Вихованці Іванківського ЦДЮТ теж представили на нього свої роботи. І вже порадували колектив закладу та себе неабиякими успіхами. У номінації “Ігри та іграшки з використанням елементів техніки” перше місце присуджено членам гуртка радіоелектроніки (керівником якого – Дмитро Анатолійович Рябокляч) Андрію Малашенку (14 років), Богдану Харченку (13 років) та Максиму Шункову (12 років) за колективну роботу під назвою “Жарптиця”. Ця саморобна іграшка, виготовлена з елементами електроніки, не лише зовні схожа на казкового птаха сонячного царства. Вона ще й відтворює спеціальні звуки. А її красивий, ніби розгорнуте віяло, хвіст виблискує різнокольоровими вогнями. Тому не випадково журі звернуло увагу саме на цю роботу, і хлопці за неї схопили удачу, як ІванЦаревич “Жарптицю” за хвіст... Працюючи в напрямку конструювання іграшок з елементами електроніки, діти отримують практичні навики самостійного конструювання, вчаться прийомам монтажу, вмінню користуватися відповідними інструментами й приладами. І дещо з цього, без сумнівів, знадобиться їм у дорослому житті. До речі, згадуваних активістів гуртка радіоелектроніки перше місце за “Жарптицю” надихнуло на нові досягнення. Наприкінці березня вони поїхали до Фастова, де на базі центру позашкільної роботи проходив обласний конкурсзмагання серед учнівської молоді з радіоелектронного конструювання. Тут потрібно було відповісти правильно на теоретичні запитання, розробити друковану плату, перенести малюнок плати на фольговий склотекстоліт, показати процес свердління і травлення плати та монтаж радіоелектронного пристрою. Суддівська колегія, яку очолював завідувач лабораторії радіоконструювання Українського державного центру позашкільної освіти Григорій Калита, проаналізувавши виконання учасниками теоретичного заліку та практичної роботи, визначила переможців. І, на щастя, удача знову не відвернулася від одного з вихованців Іванківського ЦДЮТ: перше місце дісталося Богдану Харченку. Хлопця нагороджено Грамотою комунального закладу Київської обласної ради “Центр дитячої та юнацької творчості Київщини”. Хоч у загальнокомандному заліку його друзі Андрій і Максим теж показали непогані результати. Тетяна КИЗЯ. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
15 квітня 2014
|
...І ФОТО НА ЗГАДКУ З КОЗАКОМ ГАВРИЛЮКОМЦікавою та пізнавальною видалась поїздка до Києва, яку ми організували для 12 учасників молодіжного клубу “Як стати успішним”, що проводиться у нашому районі в рамках проекту “Впевнений старт”. Вона стала можливою завдяки допомозі міжнародної благодійної організації “Партнерство “Кожній дитині”. |
12 квітня 2014
|
ШКОЛИ: ОБІД НЕ ЗА РОЗКЛАДОМ... Останній тиждень березня у школярів – канікули. Отож, вони відпочивають, розслабляються, “відриваються” і... їдять так часто, як хочуть. Бо, як відомо, з початку цього місяця в навчальних закладах району було припинено безкоштовне харчування потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи дітей. А це практично всі учні – більше трьох тисяч з половиною. ОФІЦІЙНА версія відома. Їі викладено в листі Міністерства соціальної політики від 28 лютого ц.р.: “У зв’язку з незавершенням процедури відкритих торгів на закупівлю послуги з харчування дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, у навчальних закладах, розташованих на забруднених територіях, з 3.03.2014 харчування потерпілих дітей не відбуватиметься. Орієнтовна дата початку харчування – квітень 2014 року”. Аби не відбулося соціального вибуху (якої б якості не було харчування потерпілих учнів досі, воно частково знімало з плечей батьків одну з найважливіших проблем у догляді за дітьми), в Міністерстві вирішили за період, протягом якого дитина не харчувалася в їдальні навчального закладу, здійснити компенсаційні виплати, розміри яких передбачені Постановою КМУ “Про порядок та розміри компенсаційних виплат дітям, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи”. І хоч гроші ці – невеликі (на місяць – 180190 грн. в залежності від віку школяра), але обіцянки їх виплатити зняли напругу та цілком ймовірне законне невдоволення батьків. Адже наші діти, незважаючи на вихолощення Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, мають безсумнівне право на безкоштовне харчування згідно п. 11 ст. 30 цього Закону, який ніхто не відміняв. Як підтвердили в обох райцентрівських школах, батьки якщо й телефонували з цього приводу, то задовольнялись детальними роз’ясненнями, які надавали їм не тільки директори навчальних закладів, а й спеціалісти відділу освіти. Щоправда, призначення й виплата компенсаційних виплат потребують тристоронніх зусиль – батьків, педагогічних колективів та управління соціального захисту населення. Як зауважила начальник УСЗН райдержадміністрації Н.В. Терещенко, для правомірного призначення відшкодувань списків дітей зі шкіл, які не були забезпечені гарячим харчуванням, недостатньо: закон не передбачає виплату компенсацій за груповими зверненнями. А тому кожній матері чи батьку (або опікуну) потрібно надати до управління соціального захисту особисту заяву, паспорт, оригінал свідоцтва про народження дітей і дитяче «чорнобильське» посвідчення. Зібрати ці нечисленні папери навряд чи складе якусь проблему для заявників, зате вже в квітні – так обіцяють у Міністерстві соціальної політики – вони зможуть отримати компенсацію за відсутнє харчування дітей у школах району (за ті дні, зрозуміло, коли відбувався навчальний процес). А ЩЕ СЛІД сказати ось про що. Відміна харчування в школах минула так спокійно, очевидно, не тільки через перспективу отримати невелику компенсацію. Треба мати на увазі, що далеко не всі батьки та їх діти були задоволені якістю харчування чи, правильніше сказати, – різноманітністю, смачністю, навіть привабливістю страв. Хоча, за великим рахунком, до підприємства, що організовувало цей процес, та кухарів, які безпосередньо готували, якихось суттєвих претензій не було. Але незаперечний той факт, що більшість дітей (хіба що з молодших класів, на яких ще може вплинути вчитель) не торкалася ні супів, ні каш, часто відмовлялася від риби і навіть котлет. А чи не найбільшою популярністю серед школярів користувались... сосиски – їжа, як відомо, малокорисна, а то й шкідлива для юних організмів. Звичайно, якусь роль у такому ставленні до шкільних наїдків відіграє і культура харчування, яка в останні роки, по суті, нівельована не тільки напівфабрикатами, а й численними “смаколиками”, в яких весь смак – у хімії, що надійно відбиває в дітей бажання куштувати більш природні й традиційні страви. Старше покоління висловлюється з цього приводу ще радикальніше: мовляв, харчами перебирають, бо не знають, що таке голод і недоїдання... Ніхто, зрозуміло, не бажає такої долі ні дітям своїм, ні внукам. Проте саме під час вимушеної паузи, можливо, варто переосмислити і змінити формат харчування в шкільних їдальнях таким чином, щоб діти, в першу чергу, їли гарячі страви. Підкреслю: “їли”. Тобто, щоб страви для школярів були смачними й привабливими. І “гарячими”. Бо саме таке харчування, а не сухом’ятка, потрібне для хлопчиків та дівчаток, які ростуть. Однак для початку потрібно, щоб харчування дітей повернулось у наші школи в принципі. Квітень вже на порозі, але нема ніяких новин. Можливо, в Міністерстві соцполітики очікують вступу в дію нового Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про здійснення державних закупівель”, який Верховна Рада ухвалила зовсім недавно – 25 березня? Про цей законодавчий акт кажуть, що він забезпечить прозорість тендерів та компаній, які братимуть в них участь... В ІВАНКІВСЬКОМУ районі організацією харчування учнів досі займалось ПП “Школярик”. Останні роки конкурентів цьому приватному підприємству – з різних причин – не було. Правда, за словами його керівника В.С. Глущенка, вже з початку минулого навчального року колективу працювалось непросто: за харчування в навчальних закладах постраждалих від наслідків Чорнобильської катастрофи дітей держава заборгувала підприємству майже мільйон гривень... А сьогодні взагалі без роботи залишились 60 працівників “Школярика”. В’ячеслав Степанович їздить в Мінсоцполітики, наче на роботу, проте не знає, як і коли працюватиме і його підприємство. І чи взагалі працюватиме?.. Справа в тому, що каменем спотикання в даному випадку була, очевидно, не якість Закону «Про здійснення державних закупівель». Як з’ясувалось, формулювання Міністерства соцполітики про «незавершення процедури відкритих торгів на закупівлю послуги з харчування дітей» означало, що торги таки були проведені, але майже відразу відмінені Тендерним комітетом через, цитую, «порушення законодавства при проведенні тендеру». І, головне, через «значне зростання вартості таких послуг, які були запропоновані учасниками торгів, порівняно з минулим роком, що в умовах обмежених обсягів бюджетного фінансування не дозволить забезпечити потерпілих від аварії на ЧАЕС дітей протягом року збалансованим харчуванням…» Зрозуміло: в існуючих умовах держава не хоче фінансувати і харчування потерпілих дітей, і приватні структури, які його організовують. В усякому разі, поки не розбереться з усіма схемами або хоча б не зміцніє трохи економічно. Виплачувати компенсацію батькам в таких умовах – простіше (цей механізм вже налагоджений, оскільки в Україні не всі «чорнобильські» учні мали змогу харчуватися в шкільних їдальнях), і стовідсотково – прозоріше. Як розвиватиметься ситуація з харчуванням дітей у навчальних закладах далі – ми обов’язково повідомимо наших читачів. Але поки обіди у школярів – не за розкладом... Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
29 березня 2014
|
Тиждень дитячого читання Традиційний Всеукраїнський тиждень дитячого читання у цьому році проводиться з 24 по 30 березня – під час шкільних канікул. А так як нині відзначається 200-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка, тож відкриття тижня було присвячено його життю і творчості. Бібліотекарі С.І. Пилипенко та Т.І. Ніколаєнко в районній бібліотеці для дітей провели дитячий ранок «Живе слово Кобзаря» з учнями 4-А класу Іванківської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 (на знімку). Під час свята майже всі діти читали вірші, відповідали на запитання вікторини. На завершення заходу учні ЗОШ №2 з вчителькою української мови та літератури, керівником літературно-драматичного гуртка районного центру дитячої та юнацької творчості Н.В. Дідківською показали виставу за поемою «Давня казка» Лесі Українки. Валентина Коваленко, заступник директора ЦБС по роботі з дітьми. Вирізка з газети: http://www.tribunapr... |
29 березня 2014
|
ДИТИНА – НЕ КОТЕНЯ. В ЧУЖІ РУКИ НЕ ВІДДАЮТЬ... Зла не можна робити нікому, бо воно повертається навіть через багато років. І так боляче може вдарити, що того болю вистачить на все життя. |
29 березня 2014
|
| Закрити |
